Історичний нарис

БРАТСТВО НЕЗАЛЕЖНИХ ЦЕРКОВ ТА МІСІЙ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН БАПТИСТІВ УКРАЇНИ

(Історичний нарис)

Братство Незалежних Церков та Місій ЄХБ України являє собою маленьку частку великої справи, яку Бог робить на землі, створюючи Христову Церкву.

            Братство Незалежних Церков та Місій ЄХБ в Україні було офіційно засноване й зареєстроване у 1993 р. Організаторами та ініціаторами створення нового баптистського Союзу була група церков, які протягом близько тридцяти років були активними учасниками руху, очолюваного Радою Церков. У числі цих церков-ініціаторів були церкви Ради Церков ЄХБ у мм. Київ, Харцизьк, Житомир, Харків, Рівне, Здолбунів та ін.

            Що було причиною, яка спонукала ці церкви до утворення окремого Братства?

            Для розуміння цього питання нам необхідно зробити два невеликих екскурси в історію Братства.

            1-й екскурс - у віддалену історію зародження баптистського руху, як такого.

        2-й екскурс – у історію баптистського руху в колишньому Радянському Союзі сорока-п'ятдесяти літньої давнини, тобто 50-і й 60-і роки минулого століття. Мета цього екскурсу не в тому, щоб знову піднімати старе. Його мета - показати причини, що послужили підставою для створення Братства Незалежних Церков та Місій ЄХБ України.

 

1-й ЕКСКУРС - ДО ВИТОКІВ  БАПТИЗМУ

Нинішні баптисти сформувалися у своєму віровченні під впливом прямого й непрямого баптизму. Непрямі баптисти - це всі попередні духовні рухи, починаючи від апостольських часів, які не носили найменування баптистів, але носили в тій чи іншій мірі ті істини, які на сьогоднішній день характеризують баптизм.

            Прямі баптисти - це духовний рух, що почався у 1611 році із громади Яна Сміта в Антверпені та Лондоні. Якщо підвести підсумок цих віровчень та принципів, то одержимо наступну картину. Невід'ємними ознаками громад баптистів є:

-          відмова від дітохрещения та введення у церковну практику хрещення через занурення у воду людей, які свідомо через покаяння та віру навернулися до Христа;

-          бажання жити лише згідно вчення Біблії та засновувати громади з відроджених християн;

-          принцип загального священства, тобто рівноправність всіх членів помісних церков і їхня рівність перед Богом;

-          вимога відродження, як умови для Водохрещення та участі в Хліболаманні;

-          зовнішнє та внутрішнє місіонерство через проповідь Євангелії та розповсюдження  Біблії;

-          свобода волі для всіх у питаннях віри та совісті;

-          виховання дітей у наставленні та навчанні Господньому.

Окремо зробимо наголос ще на двох принципах, важливість яких особливо підкреслювалася в ті чи інші часи, залежно від релігійної й правової ситуації, у якій церква функціонувала: 1. Самостійність або незалежність кожної окремої помісної церкви. 2. Відділення церкви від держави.Ми визнаємо себе зобов'язаними підкорятися цивільної владі у всьому, крім питань віри, у яких ми повинні коритися тільки Христу, сповідуючи й зберігаючи свою віру навіть серед випробувань і гонінь.

 

2-й ЕКСКУРС - У НАШУ НЕДАВНЮ ІСТОРІЮ ЄВАНГЕЛЬСКО-БАПТИСТСКОГО РУХУ В КОЛИШНЬОМУ  СРСР, А САМЕ В 50-і та 60-і РОКИ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ.

            Цей екскурс даний з позицій, актуальних у той час, коли організовувалося Братство, тобто з позицій кінця 80-х початку 90-х років. У наш час вони, втратили свою актуальність, але важливі для історії.

            Об'єктивна істина полягає в тому, що наприкінці п'ятидесятих - початку шестидесятих років минулого століття братство євангельських християн-баптистів СРСР перебувало в глибокій кризі, й справа не лише в тому, що здійснювався тотальний тиск атеїстичної влади на Церкву ззовні, і що атеїстична влада планувала ліквідацію організованого існування релігії й церкви в СРСР. Небезпека та біда для справи Божої полягали, також, в тому, що існуюче тоді керівництво баптистського союзу ВСЄХБ втратило всяку волю до жертовного служіння та захисту справи Божої, увірувало в свою приреченість і марність опору незаконним намірам влади втручатися в канонічне життя Церкви, і слухняно виконувало всі їхні вимоги, і навіть ті вимоги, які виходили за рамки існуючого тоді законодавства про релігійні культи.

            Відповіддю на гріховні спроби знищити Церкву, позбавити її духовної сили, знекровити й залякати її, зробити її слухняним знаряддям у руках безбожників, була позиція тих віруючих, тих церков, які об'єднавши свої зусилля в Союзі церков ЄХБ, з Радою церков як духовним центром, вирішили у своєму служінні дотримуватися споконвіку баптистських євангельських поглядів, а саме: Церква має одну Главу,  тобто Ісуса Христа; у всіх внутріцерковних питаннях вона підкоряється лише своєму Главі. Ця позиція була властива від початку піонерам баптистського руху й не була чимось новим, не духовним і не властивим баптистам, як таким.

            Перейдемо конкретно до причин, що привели до утворення нового Союзу. Питання це, самим безпосереднім чином, пов'язане з баптистським принципом самостійності або незалежності кожної окремої помісної церкви. Цей принцип  властивий всім баптистам на земній кулі.

            Як своєрідна проекція централізації державної влади в СРСР, устрій євангельско-баптистських Союзів мав централізований, ієрархічний характер.

            Де-юре, принцип самостійності та незалежності помісних церков не відкидався в жодному Союзі. Де-факто, в обох баптистських союзах, що існували в 70-х - 80-х і на початку 90-х років минулого століття, принцип незалежності помісних церков не дотримувався.

В ситуації, що склалася, ті церкви, які повною мірою відчули, до яких наслідків веде перебування в Союзах, де порушений цей євангельський принцип, стали перед важким рішенням, про утворення нового Союзу, у якому самостійність і незалежність помісної церкви була б реальним, особливо зазначеним і підкресленим, статутним пунктом.

            Прийняттю такого рішення передували багато братніх зустрічей, міркування, молитви, які мали місце протягом більше десяти років, починаючи з кінця 70-х років. І лише після того, як служителі незалежних церков переконалися в тому, що:

            по-перше, у рамках існуючих Союзів неможливо вирішити цю проблему;

            по-друге, утворення нового союзу не послужить до посилення репресій проти незареєстрованних громад Ради Церков, тобто після того, як наприкінці 80-х років ці репресії повсюдно припинилися - тільки після цього служителі незалежних церков ствердилися у своєму рішенні утворити Братство (Об'єднання) незалежних церков і місій ЄХБ України.

            Згідно зі Статутом Братства новий союз відкритий для братнього спілкування та співробітництва з усіма церквами й Союзами, які у своєму служінні дотримуються євангельської доктрини. Братство зайняло консервативну позицію в тому, що воно не може входити до будь-яких екуменічних або міжконфесійних союзів чи об'єднань. У Братстві з самого початку була відсутня будь-яка структура, що могла б брати на себе функції керівництва помісними церквами або втручання в їхнє внутрішнє життя.

             

Величко Микола Костянтинович,

пастор,  перший Президент

 Братства НЦМ ЄХБ України (1993-2003)